Святий Макарій Великий жив близько 300 року в Єгипті. Його життя як монаха-пустельника було дуже суворим, однак ті істини, які відкрив для нього Господь, збереглись до нас в його творах, не втративши своєї актуальності.
Нема більшої близькости та взаємности від тієї, яку душа має з Богом, а Бог – з душею. Господь сотворив різні речі: небо і землю, сонце і місяць, води, плодоносні дерева та всякі види тварин. Але в жодному з цих створінь не спочиває Господь. Кожне сотворіння в Його владі, однак не утвердив Він Свого престолу в них, ані спілкування з ними. Зволив перебувати лише в людині, з нею єдиною спілкуватися і в ній спочивати. Чи бачиш у цьому спорідненість Бога з людиною, а людини з Богом?
Ти вільний, і якщо бажаєш загинути – це в твоїй волі. Хто хоче, той підкоряється Богові, йде дорогою правди й панує над своїми бажаннями, бо ум людський здатний протиборствувати і твердим помислом перемагати порочні потяги й мерзотні пристрасті.
Світ подібний до багатого чоловіка, який володіє чудовими розкішними будинками, сріблом і золотом, величезною прислугою, але водночас хворий та немічний. Уся рідня стоїть над ним, і все багатство її не може визволити його від хвороби. Так і жодна життєва турбота, багатство чи щось інше не вибавить погрузлу в грісі душу од гріха. Тільки єдиний Христос може очистити душу й тіло.
Як хлібороб, коли йде обробляти землю, повинен належно одягнутися і знарядитися, так і Христос, Небесний Цар та істинний Звершитель, прийшовши до опустілого від пороків людства, облечився у тіло і замість знаряддя поніс хрест. Обробив деревом хреста запустілу душу, виполов із неї бур’ян і терня, вимів полову гріха і всі будяки її пороків спалив вогнем. Ще й насадив у ній найпрекрасніший духовний сад, який приносить Богові-Владиці солодкі й милі плоди.
Спасіння душі починається з бажання спастися і твердої рішучости здійснити це в Бозі. Господь звершив наше спасіння, все приготував для нього і бажає, щоби кожен спасався. Очікує тільки, аби людина приступила і почала боротися за своє спасіння.
Господь – милосердний і довготерпеливий -чекає нашого навернення і, якщо грішимо, терпляче очікує нашого покаяння, а коли впадемо, не соромиться приймати нас знову, як сказав Пророк: Хіба ж як хтось упаде, то не встане? Або як зіб’ється з дороги, то не повернеться? (Єрем. 8:4). Як тільки опам’ятаємось, прийнявши благу думку, – негайно звернімся до Бога, шукаймо Його помочі. Він готовий спасти нас, чекає лише палкого пориву нашої волі до Нього, благої віри через волевиявлення і старанність. Господь усяке благе діло творить в нас Сам. Тому, позбувшись найменшого упередження, недбалости й лінивства, станьмо мужніми і йдімо вслід за Ним. Не відкладаймо цього з дня на день як недосконалі, бо не знаємо, коли розстанемося з тілом.
Коли за волею Божою перебуваєш у скорботах, стражданнях і немочах, тоді те, що вважаєш для себе нещастям, служить на користь твоїй душі. Якщо спіткає тебе лихо, то починаєш міркувати так: «Нещасний я у світі, відречусь од нього, буду служити Богові». Дійшовши такої думки, чуєш заповідь: Продай, що маєш (Мт. 19:21), зненавидь тілесне і служи Господу. Тоді почнеш дякувати за своє нещастя в світі, за те, що через такий удар долі став послушним Христовій заповіді. Нарешті, якщо частково змінив ти свою думку щодо видимого й віддалився од світу та тілесного спілкування, то потрібно тобі також змінитися й умом: тілесне мудрування перемінити на небесне. Тоді почнеш розмірковувати про ту саму почуту заповідь, але не матимеш ще спокою, а тільки журбу й труд здобути те, що почув.
Як дім, у якому є господар, – затишний, красивий та величний, так і душа, в якій перебуває Владика, наповнюється всякою красою і величчю, бо Господь з духовними скарбами Своїми є її мешканець і управитель. Але горе тій оселі, в якій нема господаря, бо вона, руйнуючись, пустіє, наповнюється усякою нечистотою й неладом. Там, як сказав Пророк, вселяться струсі й біси (Іс. 13:21), бо в покинутому домі знаходять собі місце дикі кішки, собаки і всяка нечисть. Горе душі, яка не підніметься після свого тяжкого падіння і всередині має тих, що переконують, змушують її перебувати у ворожнечі з її Женихом, намагаються розбестити її думки, відвернути од Христа.
Із книжки Святий Макарій Великий. Настанови про християнське життя. Евагрій Понтійський. Настанови про подвижництво/ Пер. з рос. Дам’яна Кічі. – Львів: Місіонер, 2002. – 258 с. ISBN 966-658-006-3
Підготувала Тетяна Трачук
